Я чую сонячне проміння

«Хіба він винен, що не чує...» Одного дня активний і життєрадісний студент Таїчі, який знову в пошуках підробітку й страшенно голодний, випадково звалюється з неба біля Кохея, який саме збирається обідати. Таїчі ніяково заводить розмову, та поведінка Кохея його дивує. Виявляється, цей хлопець тримається осторонь від інших, аби не вдавати, що може підтримувати розмову, бо має порушення слуху… Зустріч із Таїчі стане для Кохея доленосною й поступово змінить хлопця. Адже він не винен, що не чує... Саме тоді вони стають більше, ніж друзі, але менше, ніж закохані.